How to tell the truth in a reality of petrified imagination, emotional manipulation and widespread avoidance of responsibility? Who, to whom and how should it be told? Who, when and why would they even want to listen to it? Our greed for a sense of mission, our narcissistic thirst for rightness, our constant striving for superficial gratification, are responsible for the success of modern forms of propaganda. No one would put up with the truth today, because the truth requires time, focus and permission to step out of one's comfort zone. The truth is so unbearable today that it can only be heard in the margins, to which all those who do not nod to the current consensus have been exiled.

The play refers to the correspondence between Claude Eatherly and Günther Anders during the years 1959-1961. The former was the Air Force officer who gave the 'Go Ahead' command launching the bombing of Hiroshima on 6 August 1945. After the war, as a result of his tormented conscience, he joined the peace movement and questioned the legitimacy of the arms race, for which he was placed in a psychiatric hospital against his will. Anders was a philosopher of the 'atomic age' who decided to support Eatherly in his ideology and his struggle against the power of the state. As a German Jew, he and his wife Hanna Arendt had to flee from the Holocaust to the United States, a country against which he then had to stand up.

Like contemporary whistleblowers, Eatherly dared to say something that was meant to remain implicit, off-screen, beyond the interest and memory of his contemporaries. Does the same fate await anyone who wishes to simply, and without restraint, say what they think? 

Усміхнений

[Smiling boy]

Як говорити правду в реальності паралізованої уяви, емоційних маніпуляцій та повсюдної втечі від відповідальності? Хто, кому і яким чином мав би її представити? Хто, коли і навіщо мав би взагалі хотіти її слухати? За ефективність сучасних форм пропаганди відповідає наша жадоба до почуття місійності, нарцисичне прагнення мати рацію, наша постійна тяга до поверхового заспокоєння. Ніхто б не витримав сьогодні правди, бо вона вимагає часу, зосередження і згоди на вихід із зони комфорту. Правда сьогодні така нестерпна, що її можна почути тільки на маргінесах, куди вислали всіх, хто не підтакує обов’язковому в наш час консенсусу.

Вистава звертається до листування між Клодом Ітерлі та Ґюнтером Андерсом у 1959-1961. Перший був офіцером Повітряних Сил, що віддав команду „Go Ahead”, яка розпочала бомбову атаку на Хіросіму 6 серпня 1945 року. Після війни, через докори сумління, доєднався до руху на захист миру і ставив під сумнів слушність змагання в озброєнні, за що його, проти власної волі, помістили в психіатричну лікарню. Андерс був філософом “атомної ери”, що вирішив підтримати Ітерлі в його боротьбі проти сили держави та її ідеології. Сам він, як німецький єврей, мусив, разом з дружиною Ханною Арендт, під час війни втікати від Голокосту до Сполучених Штатів, проти яких потім був змушений виступити.

Ітерлі, як і сучасні інформатори, наважився сказати щось, що мало залишитись у здогадах, поза кадром, поза цікавістю і пам’яттю його сучасників. Саме тому, з особи, яку пестливо називали smiling boy, він став публічним ворогом. Така ж доля чекає кожного, хто хотів би вільно говорити що думає?

Попередження:

У виставі використовуються стробоскопи та звуки на низьких частотах. Вхід в глядацький зал, на жаль, не доступний для осіб на кріслі колісному.